Забезпечення спецодягом у Польщі: чий обов’язок

Статья доступна на російською

Не кожна робота провадиться в умовах чистого офісу. Нерідко робітники змушені стикатися з досить брудним, а часом і небезпечним виробництвом. Логічно, що в таких умовах необхідний робочий одяг та засоби захисту.

Важливим є питання, хто саме має забезпечити співробітника спецодягом та засобами захисту: він сам чи роботодавець? За чий рахунок необхідне повинно купуватися, і що буде, якщо ці правила порушувати? Відповіді на ці та інші запитання в матеріалі «Польського консультанта»

Скрыть содержание

• Робочий та захисний одяг
• Обов’язок надати спецодяг під час роботи по умові о праце
Чи може працівник працювати у своєму одязі?     За цивільно-правовими договорами    
• Чи можуть звільнити через відсутність спецодягу?

Робочий та захисний одяг

Насамперед варто уточнити два поняття: захисний одяг та робочий одяг:

1. Захисний одяг (odzież ochronna) – одяг, який закриває або замінює особистий одяг та захищає працівника від механічних, хімічних, термічних та погодних небезпек під час роботи.
2. Робочий одяг (odzież robocza) – одяг, призначений для роботи, при якій має місце сильне забруднення нешкідливими для здоров’я речовинами, факторами, що викликають швидший знос одягу, або виробництво вимагає особливої чистоти.

Великої різниці для подальшого розгляду цих поняттях немає, оскільки все відбувається за приблизно однією технологією. Однак варто знати про відмінності, щоб орієнтуватися в тому як, хто, коли і що має надати.

Обов’язок надати спецодяг під час роботи по умові о праце

Умова о праце регулюється положеннями Трудового кодексу (далі k.p.). У цьому документі ми знайдемо необхідну відповідь. У §1, art.237⁷ k.p. прямо зазначено на обов’язок роботодавця забезпечити працівника робочим одягом:

У цій статті не вказуються конкретні посади або види робіт, на які поширюються вимоги. Найважливішими тут є умови, в яких виконується робота. У будь-якому випадку спецодяг по умові о праце надається:

1. обов’язково;
2. безкоштовно (для працівника).

Роботодавець повинен визначити правила забезпечення працівників робочим одягом і взуттям в правилах внутрішнього розпорядку, при цьому таке забезпечення повинно відповідати умовам виконуваних обов’язків та відповідним законодавчим нормам.

Чи може працівник працювати у своєму одязі?

Роботодавець за погодженням із працівниками може визначити робочі місця на підприємстві, на яких допускається використання власного спецодягу та взуття, що відповідають вимогам охорони праці та техніки безпеки (§2, art.237⁷ k.p.).

Проте категорично забороняється користуватися власним одягом у випадках (§3, art.237⁷ k.p.):

• Робіт на посадах, на яких виконуються дії, пов’язані з безпосередньою експлуатацією машин та технічних пристроїв.
• Виконання робіт, що викликають сильне забруднення чи зараження робочого одягу та взуття хімічними чи радіоактивними речовинами чи біологічно інфікованими матеріалами.

Але тут є найважливіший момент. Якщо специфіка роботи передбачає наявність спецодягу, але досягнуто згоди, що працівник сам забезпечує себе нею, то роботодавець зобов’язаний виплатити такому співробітнику вартість цього одягу. Це прямо прописано у §4, art.237⁷ k.p.

Підсумуємо. При роботі по умові о праце роботодавець зобов’язаний або надати спецодяг, або виплатити еквівалент його вартості, якщо існує домовленість про використання працівником своїх речей.

За цивільно-правовими договорами

У більшості ситуацій цивільно-правові контракти (умова злеценя, умова о дзело, B2B-контракт та інші) не підпорядковуються Трудовому кодексу РП, але в даному випадку в Кодексі праці є окрема вказівка на ці типи договорів.

Водночас, підхід до забезпечення спецодягом по умові злеценя та інших аналогічних контрактів є принципово іншим. Почнемо з Трудового кодексу:

Що бачимо? Якийсь перелік обов’язків працівника, зазначений в art.211 k.p., Поширюється і на тих, хто працює за цивільно-правовими договорами. Що це за обов’язки?

Виходить, що обов’язок мати та використовувати спецодяг у працюючих за цивільно-правовими договорами є, а обов’язок забезпечення спецодягом працівників з боку роботодавця відсутній. Все це, мабуть, несправедливо. Але буква закону говорить саме про такий стан речей.

Є ще два важливі моменти, що випливають із норм законодавства:

1. Роботодавець зобов’язаний визначити необхідність спецодягу на робочому місці та закріпити цей факт у внутрішніх документах підприємства.
2. Співробітник (підрядник) та роботодавець (замовник) можуть на умовах взаємної домовленості визначити, хто із сторін нестиме витрати на спецодяг та інші засоби захисту.

У разі, якщо існує домовленість, що сплачує роботодавець, цей факт необхідно детально прописати у договорі чи додатковій угоді до нього (анексі).

Чи можуть звільнити через відсутність спецодягу?

Тут потрібно розглянути кілька можливих варіантів, від суті яких залежить можливість розірвання контракту:

1. Якщо роботодавець забезпечив співробітника спецодягом та визначив необхідність його використання, але співробітник знехтував цією умовою, він може бути звільнений, у тому числі за дисциплінарною статтею.
2. Якщо роботодавець зобов’язаний забезпечити співробітника спецодягом, але не виконав своїх обов’язків, то звільнення неможливо, зокрема і при відмові працівника виконувати свої обов’язки.

Тип договору тут має значення лише тому плані, що цивільно-правовий договір найчастіше може бути розірваний замовником і без пояснення будь-яких причин. Відповідно, другий варіант актуальний тільки при роботі по умові о праце.

Підсумуємо. Очевидно, що тип договору має першорядне значення щодо обов’язку роботодавця видавати спецодяг. За трудовим договором такий обов’язок є (чи виплачується компенсація). За умовами злеценя та інших цивільно-правових договорів прямого обов’язку не існує, але це може бути прописано в самому контракті.